Історії тренерів: Ведрана Ґрґич

Ми публікуємо історію про шлях в логотерапії нашої тренерки Ведрани Ґрґич, логотерапевтки з освітою в «Інституті Добро», Хорватії, під наставництвом проф. Тімо Пурйо, з 2019 року. Сфера спеціалізації Ведрани – створення та розповідь терапевтичних пісень та історій (сторітелінг), допомога сім’ям дітей з інвалідністю.

Читайте англомовну версію в другій частині статті

Як розпочався ваш шлях у логотерапію?

Скільки себе пам’ятаю, мене завжди захоплювали люди та їхнє благополуччя. Задовго до того, як я відкрила для себе логотерапію, я шукала способи допомогти людям знаходити внутрішню силу. У 2017 році я розробила власний метод особистісного розвитку — систему GOODNESS.

За фахом я архітекторка, але досить швидко зрозуміла, що, попри мою пристрасть і мотивацію, мені бракує професійної освіти в галузі психології та психотерапії. Я не хотіла працювати у сфері допомоги людям як аматорка. Хотіла бути людиною, якою керують не лише добрі наміри, а й професійна компетентність і відповідальність. Саме це привело мене до вивчення логотерапії, проходження навчання з пропедевтики психотерапії, чотирирічної програми з усної оповідної традиції (oral storytelling), а також численних спеціалізованих програм, присвячених підтримці сімей, які виховують дітей з інвалідністю.

Найбільше мене привабив у логотерапії її акцент на духовному вимірі людини. Вона звертається до одного з найфундаментальніших питань людського існування: як людина може жити добрим і змістовним життям попри втрату, страждання чи хворобу? Антропологія Франкла, яка розглядає людину як нерозривну єдність тіла, психіки та духу, запропонувала мені підхід, що є водночас науково обґрунтованим і глибоко гуманним. У логотерапії я знайшла не лише психотерапевтичний метод, а й філософію життя: незалежно від того, що відбувається, кожна людина зберігає свободу обирати власне ставлення.

Чи був якийсь конкретний момент або досвід, який переконав вас, що логотерапія стане важливою частиною вашого професійного життя?

Так. Насправді цей момент настав ще до початку мого професійного шляху.

У ніч перед смертю мого батька він познайомив мене з Віктором Франклом через одну з його історій. Та розмова назавжди залишилася зі мною й стала своєрідною особистою спадщиною.

Коли згодом я професійно познайомилася з логотерапією, це справді було кохання з першого погляду. Але присвятити себе їй мене спонукало не лише перше захоплення. Я усвідомила, що логотерапія має глибоке філософське підґрунтя й водночас є надзвичайно практичною та ефективною у допомозі людям. Вона поєднує інтелектуальну глибину зі справжньою людяністю, і я знову й знову бачу її трансформаційну силу.

Як логотерапія вплинула на вас особисто, поза вашою роботою психотерапевтки й тренерки?

Логотерапія навчила мене, що страждання не обов’язково руйнує людину — воно також може її вдосконалювати й змінювати.

Для мене логотерапія — це набагато більше, ніж професійний інструмент. Це призма, крізь яку я розумію життя. Найглибше я відчула це, працюючи з українськими колегами, які через війну втратили свої домівки та відчуття безпеки, а також із батьками дітей з інвалідністю. В обох випадках логотерапія допомагає людям побачити свою несподівану й часто болісну життєву роль не лише як тягар, а як можливість для мужності, творчості та особистісного зростання.

Однією з моїх найбільших радостей є переклад логотерапевтичних ідей мовою історій і пісень. Слова й метафори звертаються безпосередньо до людського духу. Вони мають унікальну здатність досягати тих місць, куди теорії та пояснення часто не можуть проникнути.

Як ви інтегруєте логотерапію у свою нинішню роботу? У яких сферах чи з якими клієнтами вона є для вас особливо цінною?

Сьогодні я вже не сприймаю логотерапію як «окрему техніку». Вона стала способом, у який я підходжу до кожної зустрічі з людиною — чи то в психотерапії, освіті, супервізії, чи навіть у своїй радіопрограмі.

У роботі з людьми логотерапевтичний підхід допомагає їм побачити свою несподівану життєву роль не просто як тягар, а як простір для любові, творчості й особистісного розвитку.

Через свою радіопрограму «Іскри сенсу» (Sparks of Meaning) я перекладаю логотерапевтичні концепції мовою повсякденності, щоб вони стали доступними навіть тим людям, які ніколи не звернуться по професійну психологічну допомогу.

Також я вважаю логотерапію особливо цінною у підтримці представників допомагаючих професій. Вона заохочує їх ставити собі запитання про сенс своєї праці ще до того, як вони зіткнуться з професійним вигоранням, а не після.

Мабуть, найважливішою частиною моєї роботи сьогодні є співпраця з українською логотерапевтичною спільнотою. Вона дає мені можливість сприяти практичному застосуванню логотерапевтичної теорії та допомагати робити ідеї Франкла актуальними для людей, які живуть у надзвичайно складних обставинах.

Усі ці групи об’єднує одне: логотерапія особливо цінна для людей, які відчувають себе заручниками обставин, яких вони не обирали. Замість того щоб бачити себе жертвами, вони відкривають, що завдяки власному ставленню можуть стати героями, прикладами для інших і лідерами.

Як розпочалася ваша співпраця з українською логотерапевтичною спільнотою і що вона означає для вас?

Я вперше познайомилася з професором Тімо Пурйо, який уже тоді співпрацював з Українською асоціацією логотерапії та екзистенційного аналізу (UALEA), коли він читав лекції в Хорватському інституті логотерапії. Згодом він став моєю наставницею та супервізором.

Коли він запросив мене стати асистенткою у навчанні українських студентів-логотерапевтів, можлива була лише одна відповідь — так.

Підготовка до цієї ролі означала для мене необхідність якомога більше дізнатися про реалії, у яких живуть люди, та перекласти принципи логотерапії мовою їхнього повсякденного воєнного досвіду. Бути психотерапевткою в країні, що переживає війну, означає, що і терапевти, і клієнти проживають одну й ту саму кризу. Це величезна відповідальність і не менший виклик.

За останні три роки я взяла участь у понад ста зустрічах у Zoom, а також мала нагоду особисто зустрітися з нашими українськими колегами в Україні, Фінляндії та Австрії.

Ця співпраця змінила моє життя. Українці стали частиною моєї великої родини. Ми щиро дбаємо про них, молимося за мир, а моя сім’я всім серцем підтримує мою роботу з ними.

Я вивчаю українську мову, але якщо я скажу хорватською LJUBAV, MIR і BOG, українці зрозуміють, що я говорю про любов, мир і Бога.

Які сильні сторони чи якості українських студентів і фахівців, які вивчають логотерапію, найбільше вразили вас?

Найбільше мене вражають їхня відданість навчанню, відкритість і надзвичайно високий рівень професійної відповідальності.

Попри щоденні виклики війни, вони продовжують інвестувати у свій професійний розвиток, бо щиро прагнуть ефективніше допомагати іншим.

Разом із ними зв'язок між теорією та реальним життям є абсолютно очевидним. Питання сенсу, відповідальності та свободи — це не абстрактні філософські поняття, а частина їхнього повсякденного життя. Саме тому вони вивчають логотерапію не лише інтелектуально — вони проживають її глибоко й автентично.

Що б ви хотіли сказати людям, які зараз вивчають логотерапію або лише замислюються над тим, щоб розпочати цей шлях?

Я сказала б їм, що логотерапія — це набагато більше, ніж метод психотерапії. Це спосіб розуміння людини.

Вона не дає готових відповідей. Натомість вона вчить нас ставити правильні запитання й довіряти тому, що кожна людина, незалежно від обставин, має здатність відкрити власний сенс.

Вивчення логотерапії, безумовно, є професійною освітою, але ще більшою мірою — це глибока особиста подорож. Вона змінює те, як ми розуміємо себе, інших людей і саме життя.

Я переконана, що кожен, хто щиро вирушає в цю подорож, стає не лише кращим фахівцем, а й мудрішою, вільнішою та співчутливішою людиною.

How did your journey into logotherapy begin? What drew you to this approach?

As long as I can remember, I have been fascinated by people and their well-being. Long before I discovered logotherapy, I was searching for ways to help people find their inner strength. In 2017, I developed my own personal growth method called the GOODNESS System.

My professional background is in architecture, but I soon realized that, despite my passion and motivation, I lacked formal education in psychology and psychotherapy. I did not want to enter the helping professions as an amateur. I wanted to be someone guided not only by good intentions, but also by professional competence and responsibility. This led me to study logotherapy, complete the training in propedeutics of psychotherapy, a four-year program in oral storytelling and numerous specialized programs focused on supporting families of children with disabilities.

What attracted me most to logotherapy was its focus on the human spirit. It addresses one of the most

fundamental questions of human existence: How can a person live a good and meaningful life despite loss, suffering, or illness? Frankls anthropology, which views the human being as an inseparable unity of body, mind, and spirit, offered me an approach that is both scientifically grounded and deeply humane. In logotherapy, I found not only a psychotherapeutic method, but a philosophy of life: no matter what

happens, every human being retains the freedom to choose their attitude.

Was there a particular moment or experience that convinced you logotherapy would become an

important part of your professional life?

Yes. In fact, that moment came even before my professional journey began.

The night before my father passed away, he introduced me to Viktor Frankl through one of his stories. That conversation has remained with me ever since and has become a kind of personal legacy.

When I later encountered logotherapy professionally, it truly felt like love at first sight. But what convinced me to dedicate myself to it was not only that initial enthusiasm. It was the realization that logotherapy rests on a profound philosophical foundation while remaining remarkably practical and effective in helping people. It combines intellectual depth with genuine humanity, and I have seen its transformative power again and again.

How has logotherapy influenced you personally, beyond your work as a therapist and trainer?

Logotherapy has taught me that suffering does not necessarily destroy a person—it can also refine and

transform them. For me, logotherapy is much more than a professional tool; it is the lens through which I understand life. I have experienced this most profoundly while working with Ukrainian colleagues who have lost their homes and sense of security because of the war, and with parents of children with disabilities. In both situations, logotherapy helps people see an unexpected and often painful life role not merely as a burden, but as an opportunity for courage, creativity, and personal growth.

One of my greatest joys is translating logotherapeutic ideas into stories and songs. Words and metaphors speak directly to the human spirit. They have a unique ability to reach places that theories and explanations often cannot.

How do you integrate logotherapy into your current work? In what settings or with which clients do you find it especially valuable?

Today I no longer see logotherapy as a “separate technique”. It has become the perspective through which I approach every encounter with another human being—whether in psychotherapy, education, supervision, or even through my radio program.

In my work with people, the logotherapeutic approach helps them see their unexpected role not simply as a burden, but as a space for love, creativity, and personal growth.

Through my radio program, Sparks of Meaning, I translate logotherapeutic concepts into everyday language so they become accessible to people who might never seek professional counseling.

I also find logotherapy particularly valuable in supporting professionals in the helping professions. It encourages them to ask about the meaning of their work before they reach burnout — not after.

Perhaps the most meaningful part of my work today is my collaboration with the Ukrainian logotherapy

community. It gives me the opportunity to contribute to the practical application of logotherapeutic theory and to help make Frankl's ideas relevant to people living under extraordinary circumstances.

What all these groups have in common is this: logotherapy is especially valuable for people who feel

trapped in circumstances they did not choose. Rather than seeing themselves as victims, they discover that they can become heroes, role models, and leaders through the attitude they choose.

How did your collaboration with the Ukrainian logotherapy community begin, and what has this

experience meant to you?

I first met Professor Timo Purjo, who had already begun collaborating with the Ukrainian Association for

Logotherapy and Existential Analysis (UALEA), when he gave lectures to the Croatian Logotherapy Institute. He later became my mentor and supervisor.

When he invited me to become an assistant in the education of Ukrainian logotherapy students, there was only one possible answer: yes.

Preparing for this role meant learning as much as possible about the realities people were facing and

translating logotherapeutic principles into their everyday wartime experience. Being a psychotherapist in a country at war means that both therapists and clients are living through the same crisis. That is an

enormous responsibility and an equally great challenge.

Over the past three years, I have participated in more than one hundred Zoom sessions and have also met our Ukrainian colleagues in person in Ukraine, Finland, and Austria.

This collaboration has changed my life. The Ukrainian people have become part of my extended family. We care deeply about them, we pray for peace, and my own family wholeheartedly supports my work with them.

I learn Ukrainian language, but if I say in Croatian: LJUBAV, MIR and BOG, Ukrainian people will understand. I talk about: любов, мир and Бог.

From your perspective, what strengths or qualities have you noticed in Ukrainian students and

professionals studying logotherapy?

What impresses me most is their dedication to learning, their openness, and their extraordinary sense of professional responsibility.

Despite the daily challenges of war, they continue investing in their professional development because they genuinely want to help others more effectively.

With them, the connection between theory and real life is unmistakable. Questions of meaning,

responsibility, and freedom are not abstract philosophical concepts, they are part of everyday existence.

That is why they do not study logotherapy only intellectually; they live it deeply and authentically.

What would you like to say to people who are currently studying logotherapy — or are still wondering whether to begin this journey?

I would tell them that logotherapy is much more than a method of psychotherapy. It is a way of

understanding the human person. It does not provide ready-made answers. Instead, it teaches us how to ask the right questions and how to trust that every human being, regardless of circumstances, has the capacity to discover meaning. Studying logotherapy is certainly a professional education, but even more importantly, it is a deeply personal journey. It changes the way we understand ourselves, other people, and life itself.

I believe that everyone who sincerely embarks on this journey emerges not only as a better professional,

but also as a wiser, freer, and more compassionate human being.